Індустріальна симфонія №1. Сон розбитого серця (Industrial Symphony №1. The dream of the broken hearted) (1990)

Оригінальна назва: Industrial Symphony №1. The dream of the broken hearted.
Рік: 1990.
Країна: США.
Режисер: Девід Лінч (David Lynch).

  Чи доводилось вам коли-небудь чути Індустріальну симфонію? Точніше – бачити. Саме словосполучення вже викликає певний інтерес. Ще мабуть додам того ж зацікавлення, якщо скажу, що таку назву має майже невідомий фільм Девіда Лінча (David Lynch). А якщо точніше, то «Індустріальна симфонія №1. Сон розбитого серця» (Industrial Symphony №1. The dream of the broken hearted, 1990). Хоча можна перекласти і як «Мрія розбитого серця» - від цього назва стає тільки романтичнішою.

  Це навіть і не зовсім повноцінний фільм – скоріше мюзикл. Хоча й досить специфічний, абсолютно не такий, що нав'язано нам стереотипним Бродвеєм. Там просто є музика. Багато музики. Чарівна, чаруюча, заворожуюча і дуже гарна від Анджело Бадаламенті (Angelo Badalamenti), одного з найгеніальніших кінокомпозиторів сучасності. А ще у цього фільму є режисер Лінч – і це вже має наштовхувати на думку, що побачене буде якнайменше незвичайним і якнайбільше – шоком. Але трішки заспокою – це щось середнє. Сюжетом цієї історії, як не важко здогадатися, є сон. Марення дівчини, що на перших же хвилинах фільму посварилася по телефону зі своїм коханим. А потім на якомусь покинутому заводі (вдоста індустріальна декорація) дівчина зі сну (Джулі Круіз (Julee Cruise)) виконує одну довгу і сумну пісню. Але не буду розказувати сюжет – його самому треба побачити і зрозуміти. Це ж Лінч і подумати є над чим.

  Якщо ж спробувати кількома словами описати свої враження, то можна так – Лінч у своєму стилі. Як завжди епатажний і дивний, але дивним є те, що це єдиний його фільм, що видався мені аж настільки романтичним. Не знаю – може це через кількість музики?.. А ще захоплюють шалені декорації. Цей режисер безумовно має смак в таких речах. Дуже запали в душу і надовго запам’ятались ляльки-малюки, що були повішені на піднебесних трубах величезного чи то ангару, чи то цеху. А ще Джулі – виглядала дуже яскраво. Абсолютно біла – біле вбрання, біле волосся, навіть колір обличчя білий – і на такому білому фоні лише великі темні очі та виділені червоним губи. І все це диво диво рухалося як на підлозі, так і в повітрі того ж таки ангару серед безлічі різного залізяччя.

  Вже зацікавилися? Тож швидко шукайте маловідомий шедевр. Не думаю, що нині його можна знайти в гарній якості, тим більше у нас. Але спробувати все ж варто – в разі успіху на вас чекає трохи більше чарівного світу майстра психологічних жахів Девіда Лінча. А також світ приємної музики Бадаламенті як бонус. Ну і для прихильників відомих акторів та гучних імен додам, що в епізодичній ролі там «засвітився» Ніколас Кейдж (Nicolas Cage). Думаю достатньо інтриги, не затримуватиму тебе, шановний читачу, надовго перед монітором. Вперед за шедеврами! І наостанок – приємного перегляду...