Михайлина Омела - Мертва кров (готичний роман)

      Ця книга потрапила мені до рук 2004 року, але прочитати її до кінця мені не довелося. Чи то часу забракло, чи то скепсис узяв наді мною гору: ще одна історія про вампірів обіцяла бути черговою страшилкою для дітей віком до десяти років. Книга лежала у мене близько двох років, припадаючи пилом. Та коли, нарешті, я взяла її до рук - вона поглинула мене з головою. Якщо Ви змусите себе прочитати перші десять-п’ятнадцять сторінок, то решта книги пропливе перед очима, неначе голлівудський фільм швидко і яскраво.
      Епоха, яку було названо «срібним сторіччям». Світські раути, поетичні вечори, вищі прошарки суспільства. Героїня роману Єлизавета – дівчина дворянського походження. Вона спілкується із світилами епохи, поетами, сміється, танцює, та ніхто навіть не здогадується, що вона вагітна і … мертва. Вона жадає крові, щоби вижити і народити. Вона – опир і, можливо, на неї вже відкрито полювання.
      Розповідь починається у трупарні. Юрій Олександрович Лозинський – професор-патологоанатом, що любив міцні французькі парфуми і бездоганний манікюр проводив «секретні експерименти», як він це називав. Завжди вночі і завжди один. Цього разу привезли дуже вродливу дівчину, яка отруїлася великою дозою снодійного, але хіба ж міг знати професор, що його пристрасний потяг до цієї покійниці перетворить охайного фарбованого брюнета на купу знекровленого м’яса в обіймах опириці…
      «Їй не вистачило. Не вистачило крові хирлявого й худого професора. Шлях додому був заборонений. Батько не вибачив їй позашлюбної вагітності» Отже, маємо історію вагітної опириці та на додачу самогубці.
      Фатальні зустрічі з людьми її минулого можуть стати причиною розкриття її великої таємниці. Та більшість з них ризикують опинитися в такому ж становищі як і доктор Лозинський, професорка–лесбіянка, одним словом – стати непоганим харчем для Єлизавети.
      Маги. Вони прагнуть врятувати людство від навали опирів, і поки що їм це вдавалося робити. Вбивство заради виживання виду: опирі проти людей.
      Вбивства, ґвалтування, катування, моторошні історії, написані у пожовклих, вкритих пліснявою зошитах, знайдених у підвалі старого київського будинку. Іржава скриня пролежала там добру сотню років, з початку двадцятого століття. Світлана Короненко – упорядник і редактор – публікує в цій книзі кілька перших вцілілих зошитів рукопису. На обкладинці одного із зошитів було написано: Michel Omely, на іншому – Михайлина Омела. Напевно, авторка була переселенкою з Росії, яка жила до другої світової війни на Сталінці, хоча достеменно цього тепер вже ніхто не скаже.
      Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».